Останній осінній подих... останній крок...
Як важко з висоти впасти на мілину. Як важко забути твій подих.
Як важко забуватись кожної ночі… як важко жити, як важко жити…
Одна причина продовження мого життя, була ти… ти єдина,
Коли дивився в твої очі, ти примушувала мене жити… ти та сама мого серця половина..
Як добре було з просоння бачити твої очі. Тебе таку без макіяжу, і без щоденного гриму.
То було мені як сотні твоїх обіймів одразу. А зараз… я прокидаюсь від крику..
Такого нестерпного і болючого крику…
Ти та сама мого серця половина. І нехай знає увесь світ. Я тебе кохаю!!!!!!!!!!!!!!
І ти знай. Свого життя подальшого я без тебе не уявляю..
Чому ж так важко… Чому ж так важко??? Квіточка моя, ти єдина. Я просто не усвідомлював.
Я збився з праведного пуття. За це ж пробач мене… я постійно згадую як твоє серце я завоював…
А зараз бачу, яка ти щаслива… без мене…
Я не знаю як все виправити. Я не знаю як все повернути.
Я. один. Розумієш один… і нехай цей лист в твоїм житті стане забутим..
Я пишу… і дивлюсь на нічний ліхтар. Він б’є мені в віконце.
Ти таке моє далеке і єдине сонце…
Два дні по тому…
Кохана… пам’ятаєш я писав: «Як важко з висоти впасти на мілину.
Як важко забути твій подих.
Як важко забуватись кожної ночі… як важко жити, як важко жити…»
Тепер спробуй мене зрозуміти. Сьогодні йде дощ, і кричать підлеглі темної сторони – ворони.
Я стою на краю…
Я без тебе не зможу й не хочу… і без тебе я… не буду в раю…
Я вирішив. Пробач. І ще раз пробач.
Я не вірив в те, що міг
Так міцно полюбити.
Я зміг опуститись до твоіх ніг
Й серце тобі відкрити...
Ти знаєєш, мене болить
Вже в вічність переходе,
Кров в жилах кіпить
Й біль мій не відходе...
Я дякую тобі,
За те, що була зі мною..
Пробач… Пробач за все мені...
За зруйновану твою долю...
Я стою на краю… і відправляю тобі цей лист,
Я надіюсь дощ, або грім донесе тобі його… я знову згадав момент, коли наші пальці перший раз переплелись…
Я кохаю тебе. Будь щаслива. Ще останній пишу рядок
І я роблю свій останній крок.
Автор: Дерев.янська Каріна
Як важко забуватись кожної ночі… як важко жити, як важко жити…
Одна причина продовження мого життя, була ти… ти єдина,
Коли дивився в твої очі, ти примушувала мене жити… ти та сама мого серця половина..
Як добре було з просоння бачити твої очі. Тебе таку без макіяжу, і без щоденного гриму.
То було мені як сотні твоїх обіймів одразу. А зараз… я прокидаюсь від крику..
Такого нестерпного і болючого крику…
Ти та сама мого серця половина. І нехай знає увесь світ. Я тебе кохаю!!!!!!!!!!!!!!
І ти знай. Свого життя подальшого я без тебе не уявляю..
Чому ж так важко… Чому ж так важко??? Квіточка моя, ти єдина. Я просто не усвідомлював.
Я збився з праведного пуття. За це ж пробач мене… я постійно згадую як твоє серце я завоював…
А зараз бачу, яка ти щаслива… без мене…
Я не знаю як все виправити. Я не знаю як все повернути.
Я. один. Розумієш один… і нехай цей лист в твоїм житті стане забутим..
Я пишу… і дивлюсь на нічний ліхтар. Він б’є мені в віконце.
Ти таке моє далеке і єдине сонце…
Два дні по тому…
Кохана… пам’ятаєш я писав: «Як важко з висоти впасти на мілину.
Як важко забути твій подих.
Як важко забуватись кожної ночі… як важко жити, як важко жити…»
Тепер спробуй мене зрозуміти. Сьогодні йде дощ, і кричать підлеглі темної сторони – ворони.
Я стою на краю…
Я без тебе не зможу й не хочу… і без тебе я… не буду в раю…
Я вирішив. Пробач. І ще раз пробач.
Я не вірив в те, що міг
Так міцно полюбити.
Я зміг опуститись до твоіх ніг
Й серце тобі відкрити...
Ти знаєєш, мене болить
Вже в вічність переходе,
Кров в жилах кіпить
Й біль мій не відходе...
Я дякую тобі,
За те, що була зі мною..
Пробач… Пробач за все мені...
За зруйновану твою долю...
Я стою на краю… і відправляю тобі цей лист,
Я надіюсь дощ, або грім донесе тобі його… я знову згадав момент, коли наші пальці перший раз переплелись…
Я кохаю тебе. Будь щаслива. Ще останній пишу рядок
І я роблю свій останній крок.
Автор: Дерев.янська Каріна
0 коментарів