Озирнись, життя тікає...

Як часто ми не звертаємо уваги, на те, що оточує нас.
Ми йде по вулиці на зустріч, темній ночі.
Йдемо, і не заглядаєм в очі перехожим.
В такі моменти зупиняється час…
 
Ми йдемо і не бачимо, як люди в нас просять копійчину,
Аби купити дітям кусок хліба.
Я вже мовчу за навчання, та власну хатину.
Нам все одно, а їх життя поглина…
 
Можливо, ти думаєш: «Ааа, їй дасть хтось інший ті копійки»
Про те, багато нас так каже,
Не пожалій прошу тебе,  просто час, себе він  ще покаже.
Адже це з тобою спільні люди, жаль, що вони жебраки…
 
Можливо колись вони були високими людьми, просто низько впали.
І на жаль золотої жилки в той час вони не спіймали.
А зараз на сирій землі, на холодному тротуарі…
Молять Бога про хороше життя, й в той час хтять втопитись в Луарі..
 
Отож, не пожалій, дай ту копійчину, а коли й не маєш, то просто посміхнись
Дай  той признак, що їх ще життя чогось варте.
І коли відійдеш – озернись.
І в їх очах тоді життя стане ясне..
 
 
Автор: Дерев.янська Каріна

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте