Вірш, про приємні почуття...

Блоґ: Карина Деревянская

Ти наче подарунок долі, який був мені потрібен в темноті
І, коли була така мрячна погода, ти мене лиш одну хотів.
Коли настав вечір, й не було жодної – жоднісінької зорі,
Ти був зі мною, коли мені було потрібне тепло… просто людське тепло

Зараз на вулиці холодно, і аналогічна ситуація відбувається в моєму ліжку…
І я розумію, що сьогодні мені тепло не буде, і я зараз на цьому рядку
Мені дуже холодно в руки, а ще більше в ноги, і ти мені зараз в згадку…
Просто мені самотньо… тому я пишу якусь маячню….

Сьогодні їхала, і за вікном автомобіля, була суцільна осінь..
Боже…… настала пора, коли потрібно забувати все, абсолютно все, що було між нами,
Й навіть той момент коли ми були разом, просто були разом.
Я водночас сумна і рада, бо ця пора примусила тебе полюбити.
Я зараз вона забирає, точніше забрала твою любов.

Ти зараз спиш, мені вже це сказали… а я продовжую писати
Продовжую з надією на те, що можливо ти колись мої вірші прочитаєш.
Можливо навіть і не прочитаєш, можливо десь почуєш..
Наприклад з вуст твоїх дітей…. О Боже, що я пишу!? Хіба..

Ти знай… рідний, коханий, єдиний,
Неповторний, чудовий, ласкавий, не винний
Ти завжди, один в моїм серці… та ти не віриш, чи не хочеш вірити… я сама не знаю…
Вчора коли я писала, і була сама, ти був з друзями…. Я сама собі яму копаю..

Пройде час, чи все минеться?!
Чи не минеться взагалі?
Надіюсь доля до мене всміхнеться.
Й заграють мені скрипачі.

Я буду жити, ще не знаю як,
Проте, головне перейти цю сторінку.
Й треба прибрати в голові весь бардак
А тобі знайти — жінку.

Я знову почну посміхатись,
Й вдихати дим сигарет
Й почну з людьми вітатись..
І буду дивитись лиш вперед..

Автор: Дерев'янська Каріна